24 серпня свято Тростянецької чудотворної ікони Богоматирі "Одигітрія"

     У неділю перед Успінням Пресвятої Богородиці волинська єпархія відзначає свято Тростянецької чудотворної ікони Богоматері «Одигітрія». У суботу 23 серпня традиційно відбудеться піше паломництво, яке з благословення митрополита Луцького і Волинського Михаїла розпочинається від Свято-Троїцького кафедерального собору о 7.30 год. до села Тростянець Ківерецького деканату. 
    24 серпня в тростянецькій церкві урочисте Богослужіння розпочнеться о 9.00, його очолить владика Михаїл. Після Літургії відбудеться чин освяти дзвіниці.

    Про будівництво церкви Святої Трійці у селі Тростянець Ківерецького деканату Волинської єпархії збереглося обмаль інформації,- пише сайт Тростянецької сільської ради. 
    Клірові відомості Тростянецького храму за 1911 р. повідомляють, що «церковь построена в 1650 году тщанием неизвестно чьим». Ще одне джерело – «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» за 1914 р.– відносить її будівництво до 1648 р. На присутність у Тростянці Свято-Троїцької церкви у більш ранній період вказує запис на першій сторінці Луцького братського каталога від 1617 р.: «Гавриил, священник Тростенецкий, презвитор храма святыя живоначалныя Тройца, рукою власною». Найвірогідніше, це мається на увазі дерев’яна церква, на місці якої і була побудована теперішня. Названа вона на честь трьох храмів, які були до того в селі Тростянець і загинули від вікових бурь, що пронеслись над волинською землею. Одним із засновників церкви вважається шляхтич Адам Гуревич, який зі своєю донькою Гальшкою Гулевичною були останніми, хто особливо опікувалися святинею.
Здається, що саме у контексті зв’язків тростянецького духовенства з луцькими братчиками можна розглядати подальшу історію храму Св. Трійці. На певні контакти вказує й деяка подібність двох церков – луцької братської (була змурована 1620 р.) та тростянецької Свято-Троїцької.
Храм Св. Трійці належить до оригінальних взірців оборонного архітектурного стилю. Він не має тотожних собі на історичній Волині та відповідає складним умовам того часу в Україні у період Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
Троїцький храм збудовано у вигляді корабля вівтарем на схід – у бік світла. Будівля завершується вгорі трьома куполами. Пристосування храму до оборони має ряд особливостей. Насамперед вражає товщина цегляних мурів (до 1,7 м). Стіни ззовні додатково підсилені масивними прикладками. Зсередини стіни нави також підсилені: в кутах – виступами, у центрі південної та північної стін – широкими лопатками.
У Троїцькій церкві застосовано архаїчний спосіб улаштування сходів на хори та горище в товщі мурів, який походить від культового будівництва Київської Русі та періоду феодальної роздробленості. Вузький склепінчастий коридор з крутими східцями прорізує частину стіни і виводить на піддашшя.
Пристосування горища Троїцької церкви до оборони зумовило влаштування стрільниць для вогнепальної зброї. Уся верхня частина будівлі була пристосована до кругового обстрілу. Вогневі отвори мали характерну для XVI – XVII ст. форму – у вигляді перевернутої замкової щілини. У наш час стрільниці ззовні закладено, обтиньковано.

Церква має ще одну дуже цікаву архітектурну особливість, про яку важко здогадатись, оглядаючи її з фасаду та інтер’єру. Замість традиційних відкритих хорів над бабинцем облаштовано ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід.

Це місце називають «Божою горою», або ж «Божою гіркою», і воно являє собою капличку для розміщення Тростянецької ікони Божої Матері. За історичними даними її тут встановили, подавши через дах, коли будувався другий ярус храму [2, с. 14]. Саме Гулевичі подарували вибудуваній святині образ Богородиці, поряд з двома іншими іконами [6, с. 3].
Як справжня фортеця, церква має два підземних ходи. Один веде до сусіднього села Маневичі, другий, за переданням, тягнеться до Луцька. Нині вони в аварійному стані, тому перевірити це неможливо.
Окрасою церкви є створений у XVIII ст. іконостас (перенесений зі зруйнованої церкви с. Годомичі) з оригінальними Царськими вратами, виконаними першокласним різьбярем.
Основною святинею храму в усі віки залишалася чудотворна ікона. Багатьох зцілила від недуг та врятувала життя Тростянецька Божа Матір.
Відкрите питання – датування образа: можливо, XV ст. Отже, він давніший, ніж церква. Ім’я майстра невідоме, але його пензлю належить ще один твір: «Христос-Вседержитель» із с. Річиця на Рівненщині (зберігається у Рівненському краєзнавчому музеї). Ікону «Богородиця Одигітрія» вміщено в масивний дубовий кивот XIX ст. Написана вона на основі, що складається з чотирьох липових дошок розміром 85,8 х 118,5 см. Двічі образ реставрували, про що свідчать написи на ній. Більш давній з них не читається через дуже потемнілу оліфу та запис, що зроблено поверх нього: «Сия икона обновлена 1889 года 25 июня стараннями Авксения Зидкевича и местных прихожан. И. Маркевич».
У наш час стан ікони погіршився. В останній день свого життя владика Луцький і Волинський Яків дав благословення на початок реставрації, яка розпочалася у церкві в середині серпня 2003 р. З огляду на те, що ікона має велику історико-культурну та мистецьку цінність, роботи ведуться з дотриманням усіх вимог науки. Фотофіксацію проводив художник-реставратор А. Квасюк. Перший етап дослідження мікропроб живопису і ґрунту ікони робила старша наукова співробітниця Національного науково-дослідного реставраційного центру України В. Распопіна [4, с. 81].
Але і Сама Божа Матір спасає Свою ікону. Ось як тростянчани пригадують воєнні роки. «Наше село, – розповідає прихожанка Ніна Максимчук, – під час війни було повністю спалене. Ми були в бігах в (селі. – О. В.) Годомичах. І якось каже моя баба Домця: «Ніно, ходи подивимось, що робиться в нашому селі». Прийшли – все спалене, чорне. «Давай зайдемо в церкву», – каже бабця. Бачимо: церква знищена, підлоги з краю нема, жодної ікони, престол голий. Вогонь спалив дерев’яні сходи, що вели на «Божу гору». Двері впали на підлогу, а на порозі все й погасло. Образ Богоматері стоїть на свому місці. Євангелійка лежить, стрічки в неї. Ми стали на коліна Богу помолитися: «Боже, Боже, яка то сила! Божа Матір до Себе нечисту силу не допустила»». Цей факт підтвердили і дружина диякона Віра, і Надія Киричук, і Ганна Пилипчук.
Про цей же період розповідає й Ольга Макаревич: «Тоді був старостою набожний чоловік на ім’я Микита. Якось він каже: «Давайте заберемо ікону Божої Мамочки вниз, усе ж щось буде, поки придбаємо другі». Пішли за іконою троє чоловіків, піднесли до дверей, а вона стає тяжкою як камінь, обриває їм руки, кілька разів вони намагалися підняти – не можна. Тоді Микита говорить: «Хлопці, Божа Мамочка не хоче лишати свою келійку. Не чіпаймо її». Коли ставили ікону на своє місце – була легкою як пір’їнка». Це стверджують і діти старости [5, с. 7].
Чуду про те, що нікому не вдавалося винести ікону та занести назад присвячено багато публікацій. Наприклад, коли при «совєтах» зробили у церкві конюшню та облаштували стійла для коней, хтось подав ідею винести святиню. Але підняти її не вдалося, тому вирішили розпиляти, щоб відокремити Немовля від Матері. Раптом пролунав грім. У приміщенні з’явилися клуби ніби туману, ніби диму, а на стіні – досить помітна тріщина [2, с. 14, 3, с. 3].
А у вересні 1990 р. сталося чудесне оновлення святого образа. Тодішній регент церковного хору Людмила Тихонюк та хористи Євген і Надія Хілімончуки перші зауважили, що засвітилися золотисто-жовті ризи Богородиці, а потім – обличчя, яке стало більш виразним, яскравішим. При оновленні було видно сяйво [5, с. 7].
Образ Тростянецької Богоматері – чудотворний. Про її дивовижну силу відомості, збережені парафіянами, сягають XIX ст.
Дивну історію розповіла донька священика Петра Прокоповича, внучка о. Івана Прокоповича Наталія Прокопович: «Мій дідусь о. Іван був на парафії в с. Тростянці 40 років. Ще перед Першою Світовою війною отримує він лист з-за Москви, в якому розповідається, що двоє людей похилого віку мають дівчинку 9-ти років, хвору на невиліковну хворобу. Мати дуже молилась про виздоровлені дитини. І сниться їй сон: «Ви поїдьте у Волинську губернію, Луцький повіт, с. Тростянець, помоліться перед образом Богоматері, що на Божій Горі, – й дівчинка зцілиться». У листі жінка благала: «Якщо так є насправді, то відпишіть нам!» Дідусь пішов, щиро помолився на Божій Горі та відписав їм лист. Пройшло небагато часу, раптом у хвіртку заходять літня жінка з дівчинкою: «Тут священик живе?» – «Тут». – «Ми з-за Москви приїхали подякувати Матері Божій за допомогу. Дочці значно краще, ми вирішили разом з нею приїхати помолитись». Цілий тиждень молились вони на «Божій горі», дівчинка видужала повністю, а потім ще довгий час писала дідусеві листи. Ось так Богородиця зцілила ту невиліковну хворобу» [5, с. 7].
І нині тут відбуваються дива, не менш вражаючі, як у давнину. Ікона відновила чудотворення 1998 року і до Тростянця почалося паломництво.
Отож, церква Св. Трійці є унікальною архітектурною пам’яткою, національною святинею України. Цей храм має свою чудотворну ікону Божої Матері, відому не тільки на Волині, а й далеко за її межами. Багато паломників, і не тільки православні, а й греко-, римо-католики, ідуть до Пресвятої Діви. Щорічно здійснюється піша проща до Тростянця з Луцька, Ківерець, прилеглих сіл. У традиційній хресній ході навколо церкви приймають участь численні миряни, багато священиків із місцевого та інших деканатів. Божественну Літургію очолює архієпископ Луцький і Волинський Михаїл із кафедральним духовенством.

С/р та територіальна громада свято бережуть історичну спадщину, адже ми отримали у спадок пам’ятку архітектури- Свято-Троїцьку церкву. У 2011р. за кошти громади та місцевого підприємця Мосійчука С.О. зроблено капітальний ремонт приміщення церкви.

Стараннями громади та сільського голови повернено церковну святиню- Тростянецьку чудотворну ікону Божої матері.

Нещодавно, в 2010 році, під час реставраційних робіт фасаду церкви, було виявлено підвальне приміщення, яке повністю було засипане. Прочищаючи його, було знайдено багата старовинних церковних речей: семисвічник, панікадило, підсвічники, дискос, вінчальний вінець, водо святна чаша і т.п…

Серед цього знайшли людські останки, люди які за невідомих обставин знайшли свій останній спочинок. Більшість людських кісток належать дітям від 2-3-ох років.

Після реставрації підвалу кістки були захоронені в цьом ж підземеллі. За кошти мецената, жителя с. Тростянець, підприємця Сергія Олександровича Мосійчука і декількох інших жертводавців церковний підвал перетворився в збудований саркофаг, де за християнським звичаєм, з молитвою за спокій їхніх душ, були похоронені останки людей знайдені у підземеллі.

Кожного року до Свято- Троїцької церкви прибувають паломники на свято простлавлення Тростянецької чудотворної ікони Божої матері. Саме слово паломник пішло від слова пальма. Колись паломники ішли пішки в Єрусалим, а звідти на пам’ять приносили пальмові гілки.

Сайт Тростянецької сільської ради

Фоторепортаж Інни Тетюрко