29 січня Україна відзначає славетну і водночас скорботну дату в своїй історії – День пам’яті Героїв Крут

kruty_kiborgy.jpg

Бій під Кру́тами — бій, що відбувся  16 (29 січня)  1918 року на залізничній станції Крути  під селищем Крути та поблизу села Пам'ятне, за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 км на схід від Ніжина. Цей бій тривав 5 годин між 4-тисячним підрозділом  Червоної гвардії під проводом есера  Михайла Муравйова (згодом за свою жорстокість та свавілля страченого більшовиками) та загоном з київських курсантів і козаків "Вільного козацтва", що загалом нараховував близько чотирьох сотень вояків.

 

В бою під Крутами оборонці української державності отримали переконливу військову перемогу. Наступ ворога було зупинено і здійснено організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.

 

Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти  Брест - Литовський договір, який врятував молоду українську державність.

 

Сучасників особливо вразило поховання 27 юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві біля  Аскольдової могили голова  Української Центральної ради Михайло Грушевський  назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями.

 

Найкраще  ситуацію  описав Володимир Винниченко у своїй книзі "Відродження нації":

 

«…Це була війна впливом… Наш вплив був менший. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш-менш дисципліновані частини й висилати їх проти більшовиків. Більшовики, правда, теж не мали великих дисциплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси солдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік, що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська біднота явно була більшовицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.

 

Єдиною активною мілітарною нашою силою була наша інтелігентна молодь і частина національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність, розуміючи за нами ту державність так само, як і ми її розуміли»…

 

Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії. 2006  року на місці бою встановлено пам'ятник. 

 

Їх було триста – студенти та гімназисти. Проти них були тисячі – солдати, фронтивики та матроси більшовицької армії. Нерівний бій. Бій під Крутами, який на декілька днів віддалив захоплення Києва. Втрати сягали: до 250 юнаків, одна рота (до 30 людей) студентів і 10 старшин. Бойовий наказ наша молодь виконала.

 

Подвиг українських юнаків під Крутами, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі. 

 

Ця героїчна й водночас трагічна подія знаменувала початок нової епохи національного пробудження українців, усвідомлення нашого права жити на власній землі та святого обов’язку — боронити її.

 

Визначально, що жертовна любов зародилася в серцях молодих людей, найкращих представників українського студентства. Так і під час Революції Гідності основною рушійною силою виступили студенти, які продовжуючи подвиг героїчної боротьби під Крутами, стали на захист свободи та  національної гідності українського народу. Зараз, коли ми знову змушені захищати територіальну цілісність нашої держави від московського загарбника, як і майже сто років тому, першими до оборони  України стали добровольці, і вже не сотні, а тисячі молодих і сильних духом людей протистоять ворожому війську на сході держави. 

Сьогодні віддаємо данину шани Героям Крут, січовим стрільцям, воякам ОУН-УПА, Героям Небесної Сотні, Героям АТО, усім, хто в різні роки і зараз, відстоює національну ідею, інтереси української державності, соборності та свободи. У глибокій скорботі низько схиляємо голови перед пам’яттю Героїв, які боролися за честь, правду і гідність та віддали своє життя за українську державу. Подвиги молодих хлопців, справжніх патріотів України – це не просто наша історія, це – приклад для кожного, хто серцем вірний своїй Батьківщині. Нашим святим обов’язком є пам’ятати та вшановувати своїх Героїв. Будьмо гідними нащадками борців за свободу України та гуртуймося в спільній меті збереження й утвердження вільної, незалежної, соборної Української Держави.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
СЛАВА УКРАЇНІ!  ГЕРОЯМ СЛАВА!