Червоними і чорними нитками...

    «Життя прожити – не поле перейти»,- говорить народна мудрість. І дійсно, у цьому переконуєшся постійно. На життєвій ниві ківерчанки Катерини Климівни Драганчук і її сестри Марії Климівни Гнатенко (нині жительки Харківської області) були і радощі , і біди. Але ніколи не опускалися руки і знаходився сенс для кого жити та творити. Любов до прекрасного  Марія і Катерина увібрали в себе ще з дитинства. Спочатку розмальовували у післявоєнний  голодний час паперові фіранки. Фарб не було. Використовували природні фарбники: буряк, моркву та ін.. Всерйоз зайнялися мистецтвом вишивки вже на заслуженому відпочинку. Вільного часу стало більше.

    «Я люблю вишивати в основному пейзажі. Рушники, скатертини, наволочки, доріжки, серветки - постійно у творчому пошуку,» - розповідає Катерина Климівна і демонструє свої роботи. – «Моя сестра гарно вишиває і малює. ЇЇ донька- професійний художник, син – різьбяр по дереву.»

       А ще, на початку жовтня, Катерина Климівна зустріла своє 84-річчя. І не дивлячить на літа вона переконана. що головне у житті не те, що від нього одержуємо, а те що йому даємо.

     Марія Климівна показує і свою творчість: малюнки, рушники… « Люблю малювати квіти. Творю не лише для себе, але й на замовлення своїм колегам, друзям, родичам. Багато  рушників вишиваю на весілля. Взагалі,  основним азам вишивання навчилася сама, віддаю перевагу стародавній українській вишивці. Головне правило - вкладати в свої роботи душу, хороші думки.,виготовляю виріб так, як для себе.»

     Людина має бути живою внутрішньо, має не загубити себе в будь-яких життєвих обставинах - ось у чому полягає визначальний життєвий принцип кожного. Ці прості українські жінки радіють кожному прожитому дню, шукають розмаїті кольори в буденності, хвилюються за державу, як кожен патріот,  вірять в Бога  і в Україну.

Інна Тетюрко