У лісі під Ківерцями вже чотири місяці собака чекає господаря

999222ff1d92b8705f3ea05c4893c57a.jpg

Наша розповідь про собачу вірність та людську підлість, про собачу відданість та людську зраду, про собаче почуття обов’язку та людську безвідповідальність, собачу довіру та людську черствість. Цю історію я почув від ківерчанина Євгена Зубенка. Він розповів, що в лісі між Ківерцями й селом Сапогів уже кілька місяців живе собака. Тварина сидить біля якоїсь торби з непотребом і терпляче виглядає свого хазяїна, який її залишив

пише Кость ГАРБАРЧУК  ( видання Волинь нова)

У неділю ми разом з Євгеном Зубенком та фотокореспондентом вирушили у путь, щоб побачити волинську Хатіко. Прямуємо пішки лісовою дорогою з Ківерців до Сапогова. Пан Євген розповідає, що хтось, очевидно, вивіз тварину в ліс, залишив мішок із лахами й дав команду стерегти. Собака слухняно виконує, як його навчили.

« Господар, очевидно, вивіз тварину в ліс, залишив мішок з лахами й дав команду стерегти. Собака слухняно виконує, як його навчили.»

— Сидить тут з лютого, — каже Євген Зубенко. — Першим на нього звернув увагу мій сусід Олександр Нетепчук. У нього в Сапогові батьківська хата, й він двічі на день їздить цією дорогою. Якось зупинився й дав собачці води. Пес став жадібно пити. Почав йому привозити харчі.
За словами Євгена Костянтиновича, надійними друзями покинутої тварини стали школярі з села, які цим маршрутом добираються до райцентру в школу. Дітки зробили будку, а собаку назвали Арі, бо вона самиця.
— Ми з сусідом навіть думали забрати тварину, але живемо у п’ятиповерхівці, — продовжує пан Зубенко. — Звичайно, було б добре, якби знайшлися небайдужі люди і хтось забрав би Арі у приватний будинок. Вона віддана, розумна й добра.
Пройшовши лісом із кілометр, ліворуч над дорогою побачили картонну табличку з написом «Дайте Арі їсти і води! Дякую!!!» Біля неї розрізана навпіл біла каністра з водою, а поряд червона — для харчів. За кілька метрів у кущах — зроблена чиїмись дбайливими руками будка, накрита плівкою.
Собаки там не було. Побачивши на наших обличчях розчарування, Євген Костянтинович став голосно кликати: «Арі! Арі!» Й буквально за кілька метрів від нас із кущів вилізла чорна сучка з рудими лапами, яка насторожено та недовірливо приглядалася до незнайомців і злякано щулилася. Хтозна, з якими намірами вони прибули. Але завдяки своїй собачій інтуїції Арі відчула, що ми не заподіємо їй зла.
А коли ми її нагодували, як пожартував наш фотокореспондент Олександр Дурманенко, ексклюзивним обідом від «Волині–нової», то тварина взагалі перестала нас боятися й визнала за своїх. Задоволена й сита Арі лягла на дорозі й навіть дала себе погладити.
…Повертаємося назад у Ківерці, а лісова самітниця провела нас кілька метрів і знову рушила до свого табору виглядати хазяїна. «А раптом він прийде, а її не буде на місці?» — читалося в її очах. Ех, якби собаки вміли говорити, вони б нам розповіли про Т–А–К–У любов. Про Т–а–к–у відданість! І про Т–а–к–у зраду!
— Хочеш позбутися собаки, то просто відпусти його. Для чого ж робити тварину заручником? — розмірковує Євген Зубенко. — Ми не знаємо, хто це вчинив. Видно, Арі добре навчена та слухняна. Думаю, вона давно прибігла б у село, а так сидить і стереже того мішка. Віддаляється метрів на 10–20 і знову повертається. Хіба можна так із живими створіннями чинити? — дивується пан Євген.
Як сказав один мій знайомий, почувши цю історію, господарю треба натовкти пику. Хоча зазвичай я не прихильник таких силових методів, але в цьому випадку згоден, що таки варто. Ще й сам допоміг би.
***
Приручених людиною тварин прийнято називати «брати наші менші». Цей вислів не нами придуманий. Хіба можна свого брата вивезти в ліс і кинути там помирати?
У 2009–му на екрани вийшов американський кінофільм «Хатіко: вірний друг» — зворушлива розповідь за правдивою японською історією про собачу відданість, коли після смерті господаря пес іще 9 років приходив на вокзал зустрічати його. Волинська Хатіко у лісі також виглядає свого хазяїна — а раптом він прочитає ці рядки, передумає й повернеться за нею? 

Арі ще сподівається, що хазяїн приїде за нею.

 

У будці — мішок із лахами, які вона охороняє.